Правовий супровід купівлі-продажу землі та інших нерухомих об’єктів полягає у юридичний експертизі договорів та всіх правочинів щодо оплатної передачі цих об’єктів від однієї особи іншій.

Спершу необхідно розібратися, який саме об’єкт продається: чи то земельна ділянка, чи то квартира, житлове або нежитлове приміщення, чи то об’єкт незавершеного будівництва. Щодо правового регулювання обігу цих об’єктів існують відповідні законодавчі акти: Земельний кодекс, Цивільний кодекс, Закон від 1 липня 2004 року № 1952-IV та постанова Кабміну  від 25 грудня 2015 р. № 1127.

Слід завжди пам’ятати, що на підставі ст. 657 Цивільного кодексу, сам договір купівлі-продажу щодо об’єктів нерухомості підлягає в обов’язковому порядку посвідченню у нотаріуса, інакше є нікчемним. Проте, на підставі ч. 2 ст. 220, у визначених цією статтею випадках такий договір, якщо він не посвідчувався нотаріально, є можливість спробувати через суд визнати дійсним.

Право власності на об’єкт нерухомості, згідно ч. 2 ст. 3 Закону від 1 липня 2004 року № 1952-IV, виникає з моменту держреєстрації. ЇЇ здійснюють чітко визначені в законі посадові особи, зокрема нотаріус. Для реєстрації такого права достатньо звернутися до будь-якого нотаріуса в межах області, де розташоване нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу землі повинен укладатися як з урахуванням ЦК, так і на підставі ЗК України, а також з додержанням вимог інших нормативно-правових актів. Зокрема, такий договір повинен містити назви сторін, предмет купівлі-продажу, ціну та низку інших вимог згідно ст. 132 Земельного кодексу. Підстави недійсності такої угоди встановлені в Цивільному кодексі (ст. 215-236).

Проаналізувавши чинні норми законодавства, можна дійти висновку, що відчуження обєктів нерухомості здійснюється виключно на підставі та в порядку, які встановлені законодавством. Усі угоди стосовно цих об’єктів потрібно ретельно досліджувати з метою уникнення прогалин, що потім можуть стати підставою визнання таких правочинів недійсними.