Податкові повідомлення-рішення – це офіційні акти органів Державної фіскальної служби, що складаються з питань порушення податкового законодавства. На практиці часто постає питання про законність цих актів.

Для того, щоб оскаржити податкові повідомлення-рішення, необхідно подати скаргу до вище стоящого органу. Але, виходячи з сучасних реалій негласного принципу «один за всіх і всі за одного», шанси на задоволення такої скарги майже відсутні.

Тому необхідно звертатися до адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Однак це завдання не з простих. Необхідно тримати в пам’яті наступні моменти:

  1. Строки, протягом яких допускається звернення до адміністративного суду із зазначеною скаргою: 1095 днів. З цього питання існують відповідні роз’яснення Вищого адміністративного суду.
  2. Реквізити позовної заяви зазначено в Кодексі адміністративного судочинства України. Без їх дотримання позов буде або залишено без руху, або повернуто.
  3. Найголовніше – суть вимог та документи, якими вони обґрунтовуються. Суть вимог повинна бути чіткою: визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення. Судовий збір становить, станом на 16 січня 2016 року, 1,5 відсотка від суми, яку потрібно сплатити відповідно до податкового повідомлення-рішення. Мінімальний розмір судового збору становить 1378 гривень.

Найчастіше податкові повідомлення-рішення надсилаються у зв’язку з тим, що Державна фіскальна служба не бачить ознак реальності (товарності) господарської операції. Це 90% від усіх податкових повідомлень-рішень, які направляються на суми понад 5000 гривень.

Для того, щоб оскаржити податкові повідомлення-рішення, прийняті з мотивів відсутності реальності (товарності), судова практика радить зібрати максимальну кількість документів на підтвердження товарності угоди.

Таким чином, необхідно зробити все, щоб показати суду, що послуги реально надавалися і максимально документувалися. Це підвищить шанси на задоволення позову.

Слід пам’ятати: суд вирішує всі питання, пов’язані з розглядом позову, на свій розсуд. Не існує і існувати не може стовідсоткових гарантій для задоволення позову.