Підозрюваний у кримінальному провадженні є особою, якій в офіційному порядку повідомлено про підозру. Підозрюваний має певний визначений законом спектр прав. Їх додержання та роз’яснення є обов’язком сторони обвинувачення. В цьому аспекті слід звернути увагу на найбільші порушення з боку слідчих органів. Захист прав підозрюваного є тим самим аспектом, який потребує особливої уваги як з боку його самого, так і з боку адвоката підозрюваного.

По-перше, питання виклику до слідчого або прокурора. Найчастіше порушення – відсутність встановлених нормами закону реквізитів повістки. З метою маніпулювання процесуальним статусом підозрюваного, прокурорсько-слідчі органи допускають таке зловживання, як незазначення у повістці про виклик процесуального статусу особи, що викликається. У такому випадку виникає плутанина: як хто викликається особа – свідок чи підозрюваний? Свідок несе кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань чи відмову від їх давання (ст. 384 Кримінального кодексу), в той час як підозрюваний позбавлений такої відповідальності. Також слід пам’ятати, що отримання показань від свідка, якого потім буде визнано підозрюваним є істотним порушенням (стаття 87 КПК). Адвокат підозрюваного повинен бути пильним.

Тобто виникає така ситуація: підозрюваний викликається як свідок, у графі «процесуальний статус» нічого не зазначено. Особа, під загрозою кримінальної відповідальності, змушена давати свідчення і не може від них відмовитися. Потім, коли прокурорсько-слідчі органи з протиправною метою хочуть змінити статус свідка на підозрюваного, що є істотним порушенням, вони дописують у повістці про виклик «підозрюваний» або нічого не ставлять з мотивуванням «забули записати статус». В решті-решт немає жодного підтвердження того, що підозрюваний раніше давав показання у якості свідка, що зменшує шанси на захист прав підозрюваного. Для уникнення такої ситуації слід ретельно продивлятись кожен документ, який надсилають органи досудового розслідування. Будь-які незаконні позначки або відсутність необхідних позначок слід оспорювати.

По-друге, абсурдне обґрунтування незаконних дій. Наприклад, особа відмовляється давати свідчення про себе на підставі ст. 63 Конституції. Проте слідчий повідомляє, що ця стаття в конкретному випадку не застосовується, бо, наприклад, треба дати показання про свою трудову діяльність, у той час як, за твердженням слідчого, ця стаття стосується лише особисто-побутових даних. Введений в оману, підозрюваний або свідок підкорюється такому незаконному наказу і повідомляє відомості, які згідно Основного Закону міг не повідомляти. Захист підозрюваного після такої ситуації ускладнюється.

По-третє, повільний та однобічний процес проведення досудового розслідування. Багато підозрюваних забувають про існування статті 303 КПК, яка дозволяє оскаржити не лише визначений перелік рішень прокурора або слідчого, а й навіть бездіяльності за конкретно визначеними напрямками їх повноважень. Таким чином, є правові можливості впливати на тих посадових осіб, які своїми незаконними діями та бездіяльністю потурають права підозрюваних. Захисник підозрюваного обов’язково повинен все детально йому роз’яснити.

Враховуючи всі наведені факти, слід пам’ятати одне: фантазія у слідчо-прокурорських працівників не є вичерпною.  Кожен раз вони здатні знайти все більше виправдань своїх незаконних дій. Захист прав підозрюваного є широким багатоаспектним явищем, тому під час кримінального провадження необхідно бути максимально пильним та звертати увагу на будь-яку деталь, що впливає на подальший розвиток ситуації.